Синочку

Синочку, чуєш, я тебе забув.
Неначе сонце, що в душі світило,
по довгих днях раптово відгоріло.
Хтось у мені помер ачи заснув.
І хтось притишений і не почув
того, що, ледь зродившись, забриніло —
ясне рожеве і безгрішне тіло,
мов найдорожчі роси, з мене здув.
І волохата прірва, ніби ніч,
пішла рости. І я стою узбіч
самого себе. Непомітно трачу